Секрет позитиву ТСН
Наталія Данькова 05.03.2009
«1+1» під маркою позитиву вдався до одного з найпростіших рейтинготворчих ходів, характерних для жовтої преси.
Першою краплею у хвилі «антикризових» телепроектів, яка має сколихнути український ефір у 2009 році, став спецпроект під оптимістичною назвою «Територія позитиву», першого дня весни запущений «1+1» у межах випуску ТСН.
Що ж стало поштовхом до бажання налаштовувати глядача на світле й прекрасне? Авторка «серіалу» Юлія Дячук зауважує, що ідея створити такий проект близько року визрівала в її голові. З іншого боку, ця ж ідея, певно, жевріла в головах менеджменту каналу ще з осені минулого року. Адже саме тоді українські парламентарі й керівники регуляторних органів у форматі круглого столу виступили за втілення цієї місії.
За ідеєю, ініціатива виведення людей із середовища суцільної негативної інформації, яка панує в новинах (особливо в тому самому ТСН), мала б виходити від телеканалів, аж ніяк не від політиків. Попри це саме політики вирішили рятувати суспільство від негативу в новинах, апелюючи не лише до морально-етичних норм, а й до законодавчих. Приміром, до статті 4 закону «Про телебачення та радіомовлення»: «Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості…». Саме ці слова цитував віце-спікер Микола Томенко в жовтні 2008 року, закликаючи Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення й Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі долучитися до регулювання цієї проблеми.
Звісно, законодавче регулювання позитиву в новинах – дивна практика для демократичної держави, особливо з огляду на специфіку інформаційної журналістики. Це так само безглуздо, як, приміром, румунські квоти на добрі й погані новини (у червні минулого року румунський сенат схвалив проект закону, за яким на телебаченні й радіо має бути порівну хороших і поганих новин). Якщо розвивати цю логіку, можна сміливо запроваджувати квоти на жовті, зелені та сріблясті новини – для урізноманітнення інформаційного ефіру. А що, є ж такі «кольорові» сайти, до того ж вони несуть позитив: «Сайт “Желтая информация” предлагает своему читателю найти радость общения и зарядиться бодростью. Узнать о полезном и чудодейственном воздействии желтого цвета на человека», а новини тут які: «Сонце – це веселка», «Соняшник – лікарська рослина» чи «Історія жовтої канарейки». Бронзові й сріблясті новини – в тому ж асортименті.
Втім, українські канали виявилися свідомішими за румунські – закони, квоти й додаткове державне регулювання не знадобилися. Ознаменувати початок нового року «позитивом» та «світлом» із екранів добровільно вирішили аж два телеканали – «1+1» та ICTV (останній 6 березня 5 хвилин експериментуватиме з «Добрими новинами»).
Показники першої трансляції «Території позитиву» були досить успішними: рейтинг 10,6%, частка 21,26% (аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK Ukraine; у містах із населенням понад 50 тисяч мешканців – 14,33%). Частка – вища за середню по каналу, хоча трохи нижча за загальний показник випуску «ТСН. Тиждень» цього дня (22,48%). Попри це проект вийшов у досить складний час – із 20.10 по 20.16: саме з 20.00 починаються новини на «Інтері», тому зазвичай показники другої частини «ТСН» нижчі.
У «Території позитиву» все було як у казці: як влучно сказав Олексій Ліхман, Юлія Дячук стала доброю феєю, яка здійснює бажання глядачів універсальним способом, що базується на одвічних законах всесвіту. Ще у прес-релізі перед початком проекту Юлія Дячук розказувала, що «епіграфом до цього серіалу може бути вислів Річарда Баха: “Будь-яка мрія дається тобі з силами її здійснити”». А каталізатором появи «серіалу», за її словами, стало «явище на літеру К»: «Не хочу вживати це слово, пропоную замінити його “весною”. Ми вмикаємо телевізор – а там тільки й розмов, що про “весну”, ми читаємо газети – там також суцільна “весна”, в маршрутках, у метро – скрізь! Я не пропоную закривати очі і займатися самозаспокоєнням, я пропоную змінити своє ставлення до того, що відбувається».
Перший сюжет спецпроекту ТСН був присвячений силі позитивного мислення і тому, як досягти своєї мрії за допомогою «дошки візуалізації», так званої карти скарбів: «Замало просто мріяти, треба підкріплювати свої прагнення внутрішніми діями та візуалізовувати особисті бажання, програмуючи себе таким чином на досягнення цілей». Герої сюжету розповідають, як можна легко програмувати себе на багатство, подорожі, сніданки чорною ікрою чи навіть на здійснення таких невинних мрій, як купівля папуги. Приміром, один із героїв сюжету щоранку бере в руки долар, на котрому маркером написано «1 000 000» і смайлик, і таким чином налаштовує себе на здійснення мрії. Решта героїв свою «дошку візуалізації» клеять на ватмані – з різних картинок, що відображають їхнє бажання.
Всі основні меседжі сюжету ґрунтуються на ідеях доволі популярного документального фільму Дрю Херіота «Секрет» виробництва Prime Time Productions (у сюжеті навіть використано кадри з фільму), який подає просту й чарівну формулу щастя: всесвіт утілює всі наші думки, хороші й погані. «Саме ці відчуття та внутрішні образи стануть вашими порталом, через який усесвіт почне проявляти свою силу», – у сюжеті ТСН звучать прості й загадкові істини, якими так легко програмувати життя. Таємничості цим істинам додає коментар «позитивника». Це не просто психолог, а цілий президент тренінгового центру Inner Design із екзотичним іменем Ананд Плаван (у перекладі з санскриту – блаженство (ананда) і плавання (плавана). Антуражу містичності до його слів додають звукові ефекти: бій годинника та дзвіночки «музика вітру».
Ідея фільму «Секрет», яка так захопила авторів ТСН, проста й доволі поширена: всі бажання й думки матеріалізуються відповідно до закону притягування, де подібне тягнеться до подібного (на таких ідеях будується й імітативна магія, одна з примітивних форм чаклунства – «подібне створює подібне»). Ці віяння підкріплені купою попсової літератури, яка налаштовує людей на успіх та розкриття секретів світу, котрими володіли лише обрані й великі і які тепер чомусь раптом стали відомі кожному.
Такі ідеї завжди привертали увагу аудиторії. Тож «1+1» під маркою позитиву вдався до одного з найпростіших рейтинготворчих ходів, характерних для жовтої преси. Під час політичної й економічної нестабільності чи фінансової кризи, підсиленої цікавістю суспільства, популярними стають найрізноманітніші таємничі, напівмагічні вчення. Люди ладні вхопитися за будь-яку можливість чи ідею, яка приноситиме їм багатство, щастя і здійснення бажань. Якщо в нестабільних 90-х були популярними гіпнотизери й сеанси психотерапії, то тепер є новіші інструкції для втілення в життя найзаповітніших мрій. Та сама «карта скарбів», яку клеять для візуалізації бажань, не є ноу-хау успішних людей, вона присутня в міфології й ритуалах давніх народів, а в нинішніх реаліях є неодмінною складовою численних модних тренінгів та шкіл для здобуття багатства, успіху й чого душа зажадає.
Звісно, вдаючись до цих ідей, будь-які «позитивні» новини легко зробити рейтинговими. Тепер при нагоді можна ще й похизуватися перед депутатами та наглядовими органами кількістю «хороших новин» в ефірі. Мовляв, ми не лише звертаємо увагу на проблеми й небезпеки суспільстві, розповідаємо реальні історії, які беруть глядачів за живе і змушують правоохоронців оперативно на них реагувати, а ще й дбаємо про їхню душевну рівновагу й позитивне мислення. Та залишається питання: чи принесуть такі рейтингові новини позитив у суспільство? Чи навчать вони людей просто бачити навколо більше прекрасного й позитивного, а не посилати меседжі у всесвіт, клеїти карти скарбів і чекати здійснення бажань?
Можна знайти безліч прикладів вирішення людьми реальних проблем самотужки, без допомоги еманацій та порталів всесвіту. Адже крім смерті, страху й сенсацій у різних сферах є чимало справжніх досягнень. І підприємці, що сповідують принципи соціально відповідального бізнесу, і громадські організації та освітні заклади, які впроваджують ефективні реформи, тощо. Є достатньо прикладів того, як люди допомагають іншим не лише мріяти, а жити і сприймати ті чи інші речі з позиції здорового глузду та протидіяти їм успішними рішеннями. Із них можна створити справжню територію позитиву, наповнену суспільно-важливою інформацію, та, врешті-решт, справжні новини, а не тренінг за мотивами фільму «Секрет». Адже від того, що кризу зватимуть весною, а ТСН – «територією позитиву», нічого не зміниться, хіба що сила самої лише думки зможе перетворити перше на друге.
Telekritika
Добавлено через 4 минуты
Володимир Сівкович: Боротьба за «Інтер» може призвести до війни силовиків
Леся Ганжа 05.03.2009
27 лютого стало відомо про позов російського бізнесмена Костянтина Григоришина до родини Ігоря Плужникова. Григоришин просить відповідачок виконати умови угоди купівлі-продажу активів, яка була укладена між ним і покійним Ігорем Плужниковим 19 квітня 2005 року. Узявши позов у провадження, суд наклав арешт на акції «Інтера». Тексти ухвал дивіться у статті «Української правди». Віце-президент групи «Інтер» Ярослав Порохняк заявив, що канал не було офіційно повідомлено про позов та арешт акцій.
За інформацією джерел телеканалу ТВі, правоохоронці поновили розслідування обставин смерті власника телеканалу «Інтер» Ігоря Плужникова. Про це у своїй програмі «Наверху» 1 березня повідомив ведучий Євген Кисельов.
Коротко нагадаємо справу 2005-го року: власник телеканалу «Інтер» Ігор Плужников (на той час – народний депутат України, фракці СДПУ(о) помер 22 червня 2005 року в німецькій клініці від гострого інфекційного гепатиту у віці 45 років. Голова Служби безпеки України Олександр Турчинов ще перед смертю власника «Інтера» заявив, що СБУ готова порушити кримінальну справу у разі, якщо виявиться, що погіршення здоров’я Плужникова стало результатом «нетипового отруєння». Німецькі лікарі, які лікували Плужникова, провели дослідження та дійшли висновку, що підозрювати отруєння немає підстав.
За офіційною інформацією, Ігор Плужников володів 71% акцій телеканалу «Інтер». Незабаром 61% був проданий удовою Плужникова Світланою компанії Валерія Хорошковського. Згідно з розслідуванням «Української правди», угода про продаж каналу відбулась 19 квітня 2005 року, а активні дії із зміни власності «Інтера» збіглись із раптовою хворобою і смертю Плужникова. Політики, зокрема Володимир Сівкович (зараз – Партія регіонів) і Володимир Нечипорук, звертались до СБУ та Генпрокуратури з вимогою розслідувати обставини смерті Плужникова, пов’язуючи його смерть із начебто невдалою угодою з продажу контрольного пакету акцій «Інтера».
«ТК» звернулася до народного депутата Володимира Сівковича з проханням прокоментувати ситуацію довкола позову Костятина Григоришина до родини Плужникова.
- Я не бачив самого позову – лише судову ухвалу, - відповів пан Сівкович «ТК». - Григоришин уже робив кілька спроб відновлення своєї частки в «Інтері». Це, мабуть, уже остання… Бо закінчується позовний термін. Тож це його остання спроба відновити, з його точки зору, справедливість.
Моє депутатське звернення і позов Григоришина – це речі різного порядку. Зрозумійте, моє звернення стосувалося факту смерті Ігоря Плужникова. Я тоді звертався до прокуратури з проханням перевірити, чи не була смерть Плужникова насильницькою, тому що в мене на той період були достовірні дані – висновок німецьких лікарів, згідно з яким у крові Плужникова було виявлено вміст денатуратів, що у 50 разів перевищував норму. Така доза смертельна – отруйні речовини призвели до набряку легенів та мозку. Цей лікарський висновок існує. Прокуратура тоді взялася за розслідування, але потім різко його зупинила. Можливо, втрутилися політичні важелі. Наскільки я розумію, сьогодні адвокати Григоришина намагаються об’єднати ці справи. Вони витягли з архівів моє депутатське звернення, пробують знайти цю кримінальну справу, тому що її не було закрито офіційно, вона десь є київській прокуратурі. Паралельно вони блокують акції «Інтера» і подають позови в суди.
- Яким чином Григоришину можуть допомогти результати розслідування, проведеного за вашим зверненням?
- А воно не було закінчене…Але наскільки я розумію, його зараз буде поновлено.
- Позов Григоришина – це політична справа чи суперечка господарюючих суб’єктів?
- Подібні справи щодо найбільших телеканалів в Україні не можуть не мати політичного відтінку. Такий конфлікт не може бути суто господарським. Григоришин напевно заручився підтримкою політичної сили, та ще й не одної. Тобто ідеться не тільки про підтримку такого високого політика, як Тимошенко, а й про ще когось.
- Про яку «третю силу» йде мова?
- Я не знаю, про яку, але, гадаю, що, можливо, про Порошенка, а можливо, і ще когось. У таких справах беруть участь як мінімум кілька потужних гравців – не один і не два...
- Як ви думаєте, хто більше зацікавлений зараз у справі «Інтера» - сам Григоришин чи політичні сили, які стоять за ним?
- Інтереси збіглися – і політичних сил, яким явно не завадить отримати контроль над «Інтером» напередодні виборів, і Григоришина, який планує від цього мати і економічну вигоду, і, можливо, через цей ситуативний політичний союз, ще й подальші економічні зиски. Якщо йому вдасться забрати «Інтер», він стає досить сильним політичним гравцем в Україні.
- Однак незадовго до «газового конфлікту» Григоришин сказав в інтерв’ю «Українській правді», що не збирається претендувати на «Інтер»… Вас не здивувало те, що після цієї публічної заяви він звернувся до суду?
- Ні, не здивувало. Бо після цього інтерв’ю, про яке ви говорите, Григоришину закрили на 5 років в’їзд в Україну. І знаючи Григоришина як досить амбітну людину, яка, коли її луплять по морді, не опускає очі, а придумує механізми, як дати здачі, я не здивувався тому, що він подав цей позов.
Але я також гадаю, що будь-який бізнесмен довго думав би, чи вдаватися до судових та юридичних механізмів, а також до матеріальних витрат, пов’язаних із судами. Адже далі будуть зарубіжні суди, наскільки я розумію – юридичні особи, які є власниками «Інтера», зареєстровані за кордоном, мільйони, які фігурували у справі, теж ішли з-за кордону.
Буває і так, що людина думає – іти в бій чи не йти. Поштовхом може бути або зміна обставин, або сильний особистий удар. У Григоришина обидва фактори збіглися: по-перше, йому закрили в’їзд в Україну, по-друге, власники «Інтера» почали пряму війну з прем’єр-міністром. Якщо проаналізувати цю ситуацію, то побачимо, що в нього з’явилися вагомі шанси на те, щоб довести боротьбу за «Інтер» до логічного кінця. Розумієте, в нього з’явилася підтримка, навіть якщо він її не просив. Так склалося, що Григоришин опинився у вигідному становищі.
- Ви згадали в розмові прізвище Петра Порошенка. В чому може бути його інтерес в даній справ?
- Я не знаю, в чому його інтерес, але знаю, що протягом останніх трьох-чотирьох років Григоришин був партнером Порошенка та Мартиненка, а це на сьогодні досить немаленька політична сила. Я не думаю, що вони розірвали партнерські відносини.
- Як можуть далі розвиватися події?
- Прогнозувати це неможливо. Бо один із співвласників «Інтера» нині перший заступник голови СБУ, який, захищаючи інтереси «Росукренерго», сміливо кидається в бій із «Нафтогазом України». Захищаючи приватні інтереси, він тим самим нападає на інтереси держави. Можливо, він робить це для того, щоб потім сказати: от наше відомство ж захищало приватні інтереси в газовому конфлікті, то чом би тепер не захистити приватні інтереси щодо найбільшого телеканалу країни? Тобто йдеться про прецедент. У цьому протистоянні будуть задіяні силові структури. Як – не знаю, але те, що вони будуть задіяні – МВС на боці позивачів і СБУ на боці нинішніх акціонерів – у мене немає ніяких сумнівів. І це буде другий виток після «Нафтогазу» у війні силовиків.
В інтерв’ю пана Сівковича є чимало провокативних моментів. Ми готові опублікувати реакцію усіх згаданих осіб, а також зацікавлених сторін на ці заяви. Зокрема редакція звертається до прес-служб телеканалу «Інтер», Кабміну, СБУ, МВС та народного депутата Петра Порошенка
Telekritika
