«Вакханалія цинізму» чи «жертва чиновницького маразму»?
Мар'яна Закусило , Світлана Остапа, 01.02.2009
Наприкінці минулого року Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі дослідила декілька телепрограм і фільмів, стосовно яких зробила висновки про аморальність. Спираючись на експертні рішення НЕК, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України видала рекомендації, у яких порадила телеканалам утриматися від показу програм «Свідок», «Найвідоміші українські маніяки», «Речовий доказ» (усі – НТН), Comedy Club (Новий канал), «Постскриптум» («ТВ Центр») та фільму «Пожирачка чоловіків» («1+1»). А також рекомендувала дотримуватися приписів НЕК щодо трансляції мультсеріалу «Сімпсони» (М1) – тобто після 21:00.
«Телекритика» звернулася до людей, не байдужих до моральності телепростору, щоби з’ясувати, як би вчинили вони, якщо були б експертами НЕК. Ми поставили респондентам декілька запитань:
1. Як ви гадаєте, регулювання питань моралі у ЗМІ має бути державним втручанням у галузь чи саморегулюванням?
2. Які б телепрограми і фільми ви заборонили з етичних міркувань? Чому?
3. Який телеканал є найбільш моральним, на вашу думку, а який – найменш?
Відповідають Володимир Войтенко, Ганна Герман, Валерій Іванов, Андрій Шевченко, Тетяна Котюжинська, Михайло Барбара, Сергій Кривуля, Олег Вергеліс, Леся Воронина, Олег Єльцов, Влад Троїцький, Володимир Ар’єв, Юрій Горбунов, Євген Головаха, Андрій Кузьменко.
Ганна Герман, народний депутат України (фракція Партії регіонів), голова Комітету з питань свободи слова та інформації:
1. Має працювати громадська комісія, до якої будуть залучені найвищі авторитети. Не просто хто вільніший, а найвищі громадські моральні авторитети в Україні: Іван Дзюба, брати Горині, багато відомих людей, готових говорити про мораль у суспільстві. Але, звісно, це не може бути якоюсь спробою політичного втручання в телепростір, спробою політичної цензури. Звісно, якісь критерії моралі мусять бути, мусять працювати громадські об’єднання, які висловлюватимуть свою думу з приводу тих самих «live’ів», які стають все більш заангажованими (треба думати, особливо перед виборами), стосовно того, як уникнути замовних прямих ефірів, дисбалансу в інформаційних програмах. Треба створювати широкі й авторитетні громадські ради. І це не має бути створено на рівні президентського Секретаріату.
2. Я, наприклад, не транслювала би по українському телебаченню «Окна». У купованих проектах багато такого відвертого несмаку, матеріалів низької якості, які негативно впливають на суспільну мораль. В українських програмах, проектах власного виробництва майже немає таких, які шкодять суспільній моралі.
3. Мені здається, що «Плюси» зараз є найбільш заангажованим каналом і частіше за інших не дотримуються журналістських стандартів. Решта каналів тією чи іншою мірою відповідають вимогам суспільної моралі.
Валерій Іванов, президент Академії української преси, професор КНУ імені Тараса Шевченка:
1. В авторитарних і тоталітарних країнах це робиться державним втручанням, у демократичних – саморегулюванням. Державне втручання допускається тільки в разі серйозного порушення кримінального законодавства, наприклад, якщо йдеться про дитячу порнографію. Але це стосується не медіа. У медіа це – за рахунок саморегулювання. Наприклад, у Великій Британії з’явилися численні скарги на порнографічний контент в інтернеті. То держава дала можливість провайдерам контенту об’єднатися, виробити спільну декларацію, створити орган для саморегулювання і, таким чином, вирішила в цьому випадку не втручатися. В результаті провайдери створили орган для саморегулювання, і втручання держави там немає. Жодна державна інституція не повинна опікуватися захистом моралі.
Ми нібито кажемо, що Україна – демократична держава, хоча це викликає, відверто кажучи, сміх. Наш законодавець хилиться до авторитарного варіанту дій. Де ще є такі національні експертні комісії із захисту суспільної моралі? У Білорусі є – і республіканська, і по регіонах. До речі, наша комісія хоче таким чином розгалужуватися по областях. Потім є експертні комісії в окремих регіонах Російської Федерації. У нас ясний приклад: у сенсі захисту суспільної моралі ми йдемо у фарватері Білорусі та деяких регіонів Росії.
2. Я б не забороняв жодні програми й фільми. Що таке етика, мораль? Мораль – це усталені норми. Вона дуже швидко змінюється. Вона різна у різних верств населення, у людей різних професій, різних вікових груп. Яке я маю право встановлювати, що є моральним, що є неморальним для інших осіб цього соціуму? На мій погляд, навіть саме намагання це зробити є аморальним.
Може виникнути питання: а якщо буде щось, що порушує всі усталені норми? Те, що порушує усталені норми, заперечує вже не мораль, а закон. На це мають реагувати юридичні інституції, прокуратура. Ви просто перестаєте спілкуватися з людиною або з каналом інформації, який порушує ваші норми моралі. Мені, приміром, неприємні чати М1 про зустрічі й те, хто з ким хоче переспати. Тому я їх просто не дивлюся. А можливо, для молоді це цілком прийнятно. То чому я маю рацію, а молодь – ні? Може, навпаки?
3. Я не можу дати таку оцінку, бо надто мінлива категорія моралі взагалі і надто багато критеріїв моральності й аморальності тут можна дібрати.
Андрій Шевченко, народний депутат (фракція БЮТ), заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації:
1. «Сімпсони» та компанія стали жертвами чиновницького маразму. Але це не відміняє необхідності давати по губах тим, хто не має почуття міри і почуття смаку.
Звісно, це ідеальний майданчик для саморегуляції. Тим більше, що в редакційній політиці кожного телеканалу записано красиві фрази про необхідність уникати жорстокості, порнухи і крові. Але хто про це думає, верстаючи ефір? І де в індустрії ті моральні авторитети, до яких би дослухався ринок?
Тому, на жаль, цей простір заповнюватиметься бюрократичним моралізаторством. Так буде, поки телеменеджмент не згадає про відповідальність перед країною й один перед одним.
2. Я би заборонив політичні ток-шоу. З міркувань психічного здоров’я та інтелектуальної спроможності нації.
3. Мої уявлення про моральність включають також правду і непідкупність. Суспільній моралі шкодять не Comedy та «Сімпсони», а маніпулятивні ефіри імені Фірташа на «Інтері» та Джангіров на ТРК «Київ». Але хіба ж це когось цікавить на телебаченні, де ґвалтівники професії часів темників залишилися безкарними?
Котюжинська Тетяна, президент Асоціації медіаюристів:
1. Я вважаю, що це може бути тільки саморегулювання галузі, у жодному разі це не може бути державним втручанням. Більш того, якщо у когось є питання до моральності, для цього діє, по-перше, Кримінальний кодекс України, а по-друге – є прокуратура, суди. Наша Конституція не передбачає такого обмеження свободи слова, як захист моралі. Європейська конвенція передбачає, і держави, законодавство яких містить такі норми, можуть це робити. А наша Конституція цього не містить. Не через злу волю депутатів, а саме через те, що при прийнятті Конституції вони побоювалися вводити обмеження свободи слова для захисту моралі. Бо побоювалися, що будь-яке висловлювання буде витлумачено як таке, що не відповідає моралі. І через це буде введено обмеження свободи слова.
Галузь може регулювати це через підписання внутрішніх кодексів. Це може бути внутрішній кодекс етики або корпоративної і соціальної відповідальності. До речі, Комісія з питань журналістської етики розпочинає діяльність щодо того, щоби медіабізнес визнавав себе як суб’єкт корпоративної і соціальної відповідальності. Оскільки медіа – особливий бізнес. Саме таким чином медіа можуть саморегулюватися. Але це не означає, що процес має відбутися і бути завершеним просто завтра. Для цього все має йти своїм шляхом, поступово. Адже будь-які різкі рухи в галузі свободи слова, в галузі медіа ніколи не призводили до зважених результатів.
2. Оскільки я медіа-юрист, я би не забороняла нічого. Тих заборон, які зараз діють, абсолютно достатньо (після 23-ї, 24-ї години). До 23-ї чи 24-ї години батьки мають бути вдома і контролювати своїх дітей. Якщо вони в цей час не вдома, це безвідповідальні батьки. За це прокуратура може притягти їх до кримінальної відповідальності і позбавити батьківських прав. Тому після 23-ї чи 24-ї години біля телевізора залишаються тільки дорослі люди, які самостійно обирають, що їм дивитися, а що – ні.
3. Для мене немає такої градації, тому що вони є вільними. Є канали з відповідальною редакційною політикою, а є з безвідповідальною, вони вважають, що найголовнішим є рейтинги і комерційний успіх. Нині загальна тенденція така, що практично всі канали вважають, що головне – це рейтинги і комерційний успіх. Це нормальний розвиток ринку: спочатку все було заборонено, а тепер усе можна. Просто цей період має потроху завершуватися, і тоді настане саморегулювання. Дуже добре, що Національна експертна комісія почала свою діяльність, бо це сприятиме саморегулюванню галузі, підштовхне цей процес.
Володимир Войтенко, кінокритик:
1. Звісно, має бути саморегулювання. Точніше – мало би бути. Повинен бути кодекс, розроблений самими мовниками, якого вони повинні дотримуватися. А якщо вони його не розробляють, то, відповідно, й не можуть дотримуватися.
2. Я не є прихильником заборон, якщо це, звісно, не забороняється законом, як у нас в Україні заборонено порнографію. Все інше має обмежуватися часом.
3. Це запитання досить кумедне, я не маю на нього відповіді.
Михайло Барбара, актор, вокаліст гурту «Мертвий півень»:
1. Важко визначити, що таке регулювання моралі. Як її можна регулювати? Це достатньо індивідуальне явище. Як на мене, відповідність чітким правилам – це правильно. Якщо ти виходиш в ефір, ти маєш грати за певними правилами, встановленими в межах інформаційного простору. Умовно кажучи, якщо фільм із певними сценами рекомендовано показувати після 23:00, він і має бути після 23:00. Ясно, що назва комісії звучить жахливо і страшно, але, по-моєму, це і є встановлення правил, яких мають дотримуватися гравці цього ринку. Тому не бачу в цьому нічого дивного.
2. Мушу зізнатися: як і більшість нормальних людей, практично не дивлюся українське телебачення. Усе, що я можу дивитися в телевізорі, – це програми BBC, Discovery Channel, Discovery Travel & Living. Часом примушую себе подивитися українські новини, але недовго.
3. Discovery Travel & Living – мій улюблений, найбільш моральний канал. А найменш моральний – М1: це пропаганда педофілії, зоофілії та некрофілії. І новини «ТСН», які змагаються з М1.
Сергій Кривуля, головний редактор газети «Параска.інфо»:
1. Цензура несомненно нужна. Даже государственная. Но только в том случае, если она не состоит из кучки моральных импотентов и людей с перекошенной психикой, которые указывают молодым, здоровым и продвинутым людям с нормальным чувством юмора, что и как им делать. Хотя в нормальной стране никакие комиссии не нужны – там есть законы, и они работают.
Берите пример с нашего издания. Мы считаем, что должна работать внутренняя цензура, в первую очередь. «Параска.инфо», кстати, единственная в Украине газета, которая имеет в штате собственного цензора! И не просто цензора, а целого Тирана (Ирину Тиран), после работы которого даже проверявшая нас комиссия по общественной морали ни к чему придраться не смогла.
2. Я считаю, что общественную мораль травмирует и деформирует следующий перечень: программа «Аншлаг», передача «Кривое зеркало», «Смешнее, чем кролики», «Дом-2» сериалы «Счастливы вместе» и подобные им, ток-шоу «Свобода Слова», «Шустер live» и тому подобная жвачка для мозгов, а также несколько особых героев нашего времени и эфира – Михаил Поплавский, Евгений Петросян, Регина Дубовицкая и им подобные. Последние особенно опасны для неокрепших юношеских мозгов и душ!
3. Самые аморальные каналы – ТРК «Киев», Перший національний – из-за огромного количества «политической порнографии». Самые моральные каналы, на мой взгляд, – Adult-gold и HUSTLER – каналы о честных отношениях, которые, к сожалению, отсутствуют в нашем эфире! Они должны идти глубокой ночью.
Олег Вергеліс, редактор відділу культури газети «Дзеркало тижня»:
1. Я вважаю, що має бути міксовий підхід. Повинна бути і саморегуляція, якщо людина адекватно керує каналом і розуміє, що пристойно, а що по-хамськи. І має, звісно, бути врахування рекомендацій спеціальної установи. Потрібна комплексна оцінка з урахуванням позицій каналу, який має власні важелі і мотивації, та порад Національної ради – органу, який ми не можемо ігнорувати і який часом робить корисну працю.
2. Я бb заборонив 50% усього, що йде на телебаченні. Але це було би гіперболізовано і занадто емоційно. Заборона, тобто табу, має бути аргументованою, доказово вивіреною і доведеною, як теорема. Я прихильник того, щоби програми суперечливого ґатунку мали місце після опівночі. Хто хоче, той знайде їх.
Що стосується конкретних проектів, наприклад Comedy Club. Справа не в тому, що він аморальний, а в тому, що він бездарний. Щодо кримінальних програм, то слід узяти розписку з керівників телеканалів, що вони уникатимуть натуралізму, жорстоких сцен. Можна повідомити про найлихіші злочини делікатно, доступно і щадно. Наприклад, російський НТВ на криміналі будує весь свій прайм. Але міра натуралізму залежить від адекватності керівника. Щодо «ТВ Центру» – це політичні розбори. На мою думку, в українських програмах є чимало русофобських вивертів. Я прихильник толерантності. Не розумію, для чого виставляти Росію ворогом, постійно запрошуючи на «Шустер live» Жириновського. Адже в російській політиці є адекватніші представники. І це політична технологія, яку треба заборонити.
3. Одна з проблем Національної ради в тому, що її члени не можуть зрозуміти одну річ: говорячи про заборони й обмеженн, потрібно мати антитезу, яка би довела їхню успішність у практичній діяльності. Багато часу і розмов велося про створення просвітницького гуманітарного каналу на кшталт «Культури». Вона існує, але потрібна увага як Нацради, так і Мінкульту, Секретаріату та різних кабмінівських структур, які би знайшли формулу фінансування й наповнення такого каналу. Забороняючи, Нацрада не може довести до ладу те, що в неї під носом, хоча не все від неї залежить.
Щодо аморальних каналів, то, на превеликий жаль, у нас нині аморальне життя. Мене, наприклад, уже починає нудити від аморальності «зіркових» проектів СТБ. Усе добре в міру, а коли вони починають лізти далі, ніж їх просять, це мало пов’язано з мораллю. Новому каналу, який має дуже велику дитячу аудиторію, треба бути уважнішим.
Аморальність іде від брехні, непрофесіоналізму, нещирості. Для мене ці поняття є синонімами. Одним із найаморальніших каналів став «Інтер» – за формою подачі та формою донесення меседжу одного зі своїх власників. Те, що вони витворяють щоп’ятниці, схоже на фільм «Бал вампірів». Повинні все-таки бути якісь гальма, важелі. І навіть обслуговуючи точку зору свого власника, треба зважувати на етику, коректність. А коли два гаврики починають щебетати, підспівуючи своїм гостям, це викликає обурення. На жаль, історія нікого нічого не навчила.
Леся Воронина, дитяча письменниця:
1. Я вважаю, що саморегулювання абсолютно неможливе – всі ці програми існують задля того, щоби заробити якомога більше грошей. Жоден комерційний канал, який продає свій телевізійний продукт, сам себе не регулюватиме. Завжди існуватиме попит на програми, де показують убивства, скандали і «порнуху». Один розумний письменник дав дуже влучну характеристику цьому явищу: якщо в музеї безкоштовно показуватимуть «Мону Лізу», а поруч буде жіноча лазня з діркою в стіні, крізь яку можна буде підглядати за голими жінками, здогадайтеся, куди піде більшість чоловіків? Але ж це не означає, що треба закрити музеї…
2. Всі програми і фільми, де недвозначно показаний процес злягання, я би поставила після десятої години вечора. Мені довелося півроку працювати в Канаді, я часто буваю в Польщі, бувала в інших європейський країнах. Там програм із відвертими сценами в ліжку взагалі не показують у денний час.
«Сімпсони», яких звинувачують в усіх смертних гріхах, мені здаються дотепним і точним портретом середньоарифметичного американського обивателя, зробленим із іронією та симпатією до цього вредного, жадібного, дурного, але дуже милого, наївного й зворушливого придурка. Чого вони за «Сімпсонів» узялися? Ви колись бачили «Південний парк»? «Сімпсони» в порівнянні з ним – найморальніший мультсеріал у світі.
Вражає примітивний рівень отієї «аморальної продукції». Ті фільми скоріше нагадують фізичні вправи в тренажерному залі. Ми знаємо, що існують і надзвичайно вишукані, гарні еротичні фільми (але все одно їх варто показувати не о 10-й ранку). Що ж до так званих гумористичних програм – вони здебільшого абсолютно бездарні, зорієнтовані на цілковитих дебілів. Їхні продюсери чомусь переконані, що більшість населення – люди з недорозвиненим інтелектом. Кілька разів я дивилася дотепні й гострі комедійні програми, але їхніх назв не пам’ятаю, бо просто перестрибувала з каналу на канал і випадково натрапила на щось путнє.
Якщо говорити про сороміцькість і проблеми моралі, то, на мою думку, насамперед варто заборонити масу ток-шоу на політичні теми. Ось ці програми видаються мені справжнісіньким сороміцтвом – цинічним знущанням і маніпулюванням свідомістю наших співгромадян.
3. Не знаю, чи взагалі можна ділити канали на найбільш і найменш моральні. Чи можна сказати, що канал «Культура» є найбільш моральним? Але чому, коли я дивлюся на цьому каналі безкінечні вистави й концерти у стилі «гей, слов’яни!», то не розумію, чим керуються люди, які їх записують? Якщо патріотизм полягає в тому, щоби поганий оператор поганою камерою знімав бездарні вистави й концерти, то я починаю думати, що, можливо, краще взагалі не показувати українську культуру, ніж так її показувати.
А от на запитання, чому ж усі канали такі подібні між собою, я можу відповісти: в кожній людині є щось тваринне і є щось високе, духовне. Все залежить від співвідношення духовного й тваринного. І якщо людину постійно опускати до рівня чотирилапої тварюки, вона зрештою такою і стане. Тому каналам слід орієнтуватися на людей, які мають звивини і бодай час від часу хочуть тими звивинами користуватися.
Продолжение...
OX Копенгаген 2007